Курси підвищення кваліфікації 2021-22 н.р. з теми: "Реалізація компетентнісного підходу в освіті"
РЕАЛІЗАЦІЯ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ СЛОВЕСНОСТІ
(із досвіду роботи)
Не достатньо знати, необхідно також застосовувати…
А.Франс
Анотація:У статті розглянуто особистий досвід роботи вчителя. Наведено приклади реалізації компетентнісного підходу на уроках української мови та літератури.
Ключові слова: Грамотність, мовлення, компетентнісний підхід.
Соціальний інститут, завдання якого готувати учнів до життя, – це сучасна школа. Проте існує ряд причин, які гальмують оновлення освіти. З-поміж таких чинників слід назвати односторонність, дисгармонійність, коли школярі замість цілісного соціокультурного досвіду засвоюють лише фрагменти його. Знаннєвий підхід до навчання неспроможний забезпечити ефективність процесу соціалізації особистості, що передбачає розвиток інтелекту, емоційної сфери, вироблення стійкості до стресу, упевненості в собі, позитивного ставлення до світу і сприйняття себе й інших, виховання самостійності, автономності, формування мотивації, усвідомленої потреби в само актуалізації, самовдосконаленні [1;171].
За висновками зарубіжних та українських науковців і вчителів, реалізувати такі завдання покликаний компетентнісний підхід.
Компетентнісний підхід – це спрямованість навчально-виховного процесу на формування й розвиток ключових (базових) і предметних компетентностей [4;137].
Ключова компетентність – спеціально структурований комплекс характеристик (якостей) особистості, що дає можливість їй ефективно діяти у різних сферах життєдіяльності й належить до загальногалузевого змісту освітніх стандартів.
Предметна (галузева) компетентність – набутий учнями у процесі навчання досвід специфічної для певного предмета діяльності, пов’язаної із засвоєнням, розумінням і застосуванням нових знань.
Учитель української мови та літератури повинен пам’ятати повсякчас, що компетентнісно зорієнтоване навчання української словесності закінчується не відповіддю біля дошки, а створенням продукту, яким може бути, наприклад, самостійно підготовлений твір будь-якого жанру, виконаний проект, запропоноване розв’язання проблеми; гармонійний міжособистісний діалог тощо.
Нині інформаційне суспільство потребує творчих особистостей, здатних самостійно мислити, приймати нестандартні рішення, адаптувати свої знання в різних галузях, використовуючи найсучасніші технології, тому реалізація потенціалу, закладеного від природи в дитині, – актуальне завдання сучасної освіти.
Розвиток мислення – важливе, проте не єдине завдання навчання, тому потрібно обирати методи, що розвивають емоційну, моральну й духовну сфери дитини.
Компетентнісний підхід висуває на перше місце не інформованість учня, а вміння розв’язувати проблеми, що виникали в конкретних ситуаціях, за допомогою одержаних знань і набутих умінь.
Структуруючи навчальний матеріал з української мови і мовлення, літератури виходимо з наукових даних про дидактичні й розвивальні функції системних мовних та літературних зв’язків. Саме опора на взаємозв’язки мовних та літературних знань допомагає осмислити їхню сутність та закономірність у процесі спілкування. Без уміння встановлювати органічні зв’язки між мовними та літературними поняттями знання будуть формальними, оскільки вони не зможуть активізуватися на практиці. На основі аналізу системних мовних зв’язків можна з’ясувати базисний компонент програми – найважливіші опорні знання та вміння, які є фундаментом у процесі опанування багатьох інших знань.
У програмі для загальноосвітніх навчальних закладів з української мови зазначено, що «основна мета навчання рідної мови полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вмінням і навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами рідної мови…, тобто забезпечує належний рівень комунікативної компетенції».
Отже, в основу програми покладено комунікативно-функціональний підхід, згідно з яким пріоритетним є розвиток умінь і навичок мовленнєвої діяльності, а робота з вивчення мовної теорії, формування знань та вмінь із мови підпорядковується інтересам розвитку мовлення.
Відомо, що мовлення існує в усній та писемній формах. У писемному мовленні поряд з іншими визначальними є дотримання орфографічних, пунктуаційних норм, бо правописні закони обов’язкові для всіх громадян держави, ніхто не має права видозмінювати усталене написання.
Сувора практика нашого життя також доводить, що без сформованих орфографічних навичок та вміння їх застосовувати на практиці сучасний випускник загальноосвітніх навчальних закладів відчуває труднощі при складанні випускних іспитів та ЗНО. З огляду на це проблема підвищення орфографічної, пунктуаційної грамотності учнів хоч і не є новою, але залишається актуальною, проте на разі потребує комплексного системного підходу.
Уважаю, що на уроках української мови та літератури (бо вони ж нерозривно поєднані) треба вчити дітей не тільки змістовно, логічно висловлювати думки, а й виробляти необхідні навички грамотного письма. Тому як учитель-словесник постійно працюю над удосконаленням орфографічних та пунктуаційних умінь і навичок. На своїх уроках прагну все зробити для того, щоб уникнути помилок, щоб менше працювати над їх виправленням. Під час своєї роботи вважаю основним не зазубрювання учнями матеріалу, а його усвідомлення, а отже – вміння застосовувати на практиці, адаптувати до вимог життя, як того вимагає компетентнісний підхід.
Завдання шкільного курсу української мови та літератури широкі й багаті. Учні повинні ознайомитися із мовою та літературою як об’єктивною реальністю, усвідомити їх роль у суспільному житті. Знання, таким чином, стають для школярів інструментом перетворення не лише довкілля, а й власної особистості. У них формується здатність займати активну особистісну позицію під час здобуття нових знань, постійно аналізувати, осмислювати і перебудовувати власний досвід. Учні усвідомлюють, чого досягли на певній сходинці пізнання, у чому сутність засвоєних нових знань; виражають своє емоційне ставлення до об’єкта навчання, будують оцінні судження, зокрема про те, наскільки збагатився їхній особистісний досвід творчої діяльності, якими перспективними способами, прийомами пізнавальної й мовленнєвої діяльності оволоділи. А ще повинні бути розв’язані й практичні питання. Вони полягають у дотриманні законів і норм літературної мови, у збагаченні словникового запасу учнів, у розвиткові їх мислення, у виробленні навичок правильно, виразно, образно висловлювати думки і почуття, робити висновки та узагальнення. Важливе значення має тут робота над розвитком зв’язного мовлення учнів. Поєднання вивчення граматики та інших розділів шкільного курсу мови з розвитком мовлення учнів сприяє усвідомленню мовних одиниць як засобів мови для вираження й передачі змісту мовлення.
Таким чином, розвиток мовлення школярів – це вся робота, що проводиться словесником для того, щоб учні оволоділи мовними нормами, а також умінням висловлювати свої думки в усній та письмовій формі.
Розвиток мовлення є складовою частиною формування мовної особистості. Не можна визнати учня грамотним доти, поки він не виявить грамотність у власному мовленні. Показником мовленнєвого розвитку школярів є їхні усні та письмові висловлювання, передусім самостійні творчі роботи. Так, у творі виявляється комплекс найрізноманітніших мовних умінь і навичок користуватися наявним запасом слів, правильно будувати різні за структурою речення та доцільно використовувати їх на практиці.
У процесі написання твору виявляються та закріплюються й орфографічні та пунктуаційні навички.
Коли йде мова про творчу роботу, то вона може бути написана на будь-якому уроці мови та літератури. Не обов’язково це повинен бути стандартний (за вимогами програми) твір. У своїй роботі я використовую твори-реклами, твори-листи, твори-речення. Ось приклад експрес-твору: «Яблуко упало на землю, щоб продемонструвати земне тяжіння, а черв’як вирішив, що то будиночок для нього». Або ж приклад твору – речення: «Афганістан – біль минулого, смуток сучасного». Такі роботи не потребують багато часу, але дають змогу не лише активізувати мислення, дізнатися думку з приводу, але й перевірити засвоєння мовних знань з певного розділу («Апостроф», «СПР», «Тире між підметом та присудком»…), а також реалізувати компетентнісний підхід, бо ж тут не лише знання мови, але й літератури та історії.
Як засіб підвищення грамотності учнів використовую навчальне редагування. Редагування як навчальна вправа полягає в тому, що учні, проаналізувавши вихідний матеріал, вносять у нього певні зміни з урахуванням найрізноманітніших факторів. Вправи такого типу застосовую і на уроках мови і в позакласній роботі. Вважаю за необхідне вміння учнями бачити допущені помилки та вміти їх виправляти, а отже не допускати у власному мовленні. Явище білінгвізму, вживання кальок, суржик – це сьогоднішній день нашого мовлення. Отож, своїх учнів навчаю не бути байдужими не лише до свого мовлення, а й до мовлення оточуючих. «Виправ помилку», «Відредагуй», «Переклад з української на…українську» – це ті вправи, які постійно присутні на уроках словесності. Під час проведення Тижня мови, Тижня літератури, Дня писемності, Дня рідної мови готую заходи та змагання, пов’язані із культурою мови, правильною вимовою слів, виразним читанням. Знаючи, що телебачення – це постійний супутник нашого життя, спонукаю школярів не просто фіксувати допущені в рекламах, мовленні дикторів, титрах помилки, але й записувати, виправляти їх, пояснювати причини їх виникнення, тобто формую вміння застосовувати набуті знання та вміння на практиці.
Навчаючи дітей грамотного письма та володіння азами літератури, проводжу багато різних видів диктантів, а саме: словникові диктанти, самодиктанти, пояснювальні диктанти, коментовані диктанти, диктант із завданням, диктант за аналогією, вибірковий диктант, акродиктант, диктант-переклад, мовно-літературний диктант, тлумачний диктант, диктант-тест, творчий диктант – вікторина, літературний диктант. Такі види роботи дають змогу і повторити, і перевірити засвоєне, а ще одночасно оцінити кожного учня.
Велику увагу на уроках мови та літератури приділяю роботі з підручником. Учні колективно та індивідуально складають таблиці та схеми за матеріалом підручника, готують систему запитань, тестових завдань, самостійно добирають приклади до положень та правил, письмово або усно відповідають на запитання підручника. Таким чином вони не тільки показують рівень засвоєння теоретичного матеріалу, але й ілюструють свою орфоепічну, орфографічну, пунктуаційну грамотність, а на уроках літератури – рівень опанування літературними поняттями, біографічними даними про митців, знання тексту літературного твору.
Для учнів зі слабкими мовленнєвими вміннями та навичками ефективною вправою вважаю списування з підручника чи додаткової літератури. У таких вправах пропоную запам’ятати написання окремих слів, підкреслити чи виділити орфограми з метою тренування зорової пам’яті. Цей прийом застосовую і на уроках літератури, ставлячи перед окремими учнями завдання не лише запам’ятати зміст читаючи, але й поставити наголос в окремих словах, пояснити особливості їх написання, прокоментувати розділові знаки. Слід сказати, що працюючи з художнім твором, аналізуючи його, спонукаю учнів не забувати про поетичний синтаксис, пояснювати вжиті розділові знаки, написання слів, бо ми ж пам’ятаємо, що в літературі, як і в мові, немає жодного випадкового слова, розділового знаку.
«Навчаючись – навчаю!». Мої учні, починаючи з 5 класу, навчаються самі та навчають інших. У 5 класі вони складають казки на різноманітні теми, включаючи й мовознавчі, а в 9 класі створюють власні проекти – підручники, за якими можна вивчити дану тему. До дитячих підручників входять не тільки правила, але й багатий ілюстративний матеріал: схеми, творчі роботи, дидактичний матеріал. Такі роботи не лише є підсумком у вивченні теми, вони допомагають закріпити вивчені орфографічні та пунктуаційні правила, побути самим у ролі вчителя, тобто ще раз підкреслюють вміння учнів застосовувати набуті знання в контексті, чого й вимагає компетентнісна освіта.
Багато уваги приділяю тому, щоб учні добре виконували усі види мовного розбору. Для домашніх завдань використовую вправи на повторення вивченого, зокрема, зробити певний розбір слова (лексичний, за будовою, морфологічний…) та речень. Мною впорядковано папку зі схемами розборів, якою може скористатися будь-який учень при підготовці. Багато працюю над визначенням граматичної основи речення, особливу увагу звертаю на визначення предикативного центру в односкладних реченнях, оскільки вважаю, що вміння визначати граматичні основи в реченнях допоможе правильно розставити розділові знаки в складних конструкціях, а отже уникнути пунктуаційних помилок.
На своїх уроках мови та літератури практикую використання нестандартних форм роботи. До них належать ігри, шаради, розв’язування кросвордів, відгадування загадок, ребусів мовні та літературні аукціони, асоціативні рядки, вправи з ключем, виконання тестів за Qr-кодом… Такі форми роботи сприяють розвитку в школярів інтересу до вивчення тієї чи іншої теми, легшому й швидшому засвоєнню правил. Особливо учні люблять розв’язувати кросворди, відгадувати загадки, виконувати вправи з ключем. Так, під час вивчення теми «Групи прикметників за значенням» (6кл) використовую кросворди, вправи з ключем (Розподіли прикметники за групами і прочитаєш закінчення вислову «Добре того вчити, хто…хоче все знати»). Такі роботи не лише дають змогу засвоїти програмовий матеріал, але й зробити це у цікавій, ігровій формі, бо, як закликали відомі педагоги, «навчання повинно приносити радість, викликати задоволення». Окрім того вивчення тієї чи іншої теми знову ж таки відбувається в контексті, оскільки, опрацьовуючи будь-яку мовну тему, діти мають змогу пригадати авторів відомих афоризмів та перли усної народної творчості.
На сучасному етапі найбільш популярною й ефективною є тестова перевірка знань учнів з певної теми. Тести застосовую не лише на уроках контролю знань, умінь та навичок, але й просто під час перевірки домашнього завдання, закріплення вивченого. Така форма роботи допомагає швидко і найбільш повно виявити рівень знань учнів, якість засвоєння ними вивченого матеріалу.
Під час вивчення тієї чи іншої теми використовую роботу в групах. У групи об’єдную учнів по три-чотири за рівнем навчальних досягнень. Призначаю спікера, який керує роботою групи, секретаря, який фіксує на папері висунуті ідеї, посередника, який слідкує за часом, доповідача, який озвучує результат роботи групи перед класом. Діти отримують картки із завданнями і час – 5 хвилин. Таким чином маю змогу задіяти всіх учнів класу, опрацювати об’ємний матеріал. Роботу в групах використовую і під час підготовки учнями міні-проектів, лінгвістичних та літературознавчих ігор, змагань.
Особливу увагу на уроках словесності приділяю написанню творів. Це і твори-роздуми, твори-розповіді, твори-описи. А на разі дуже популярним є написання улюбленого серед учнів виду творчих робіт – фанфіків, які сприяють не лише розвиткові творчих здібностей, а й, перш за все, самостійності учнів, вмінню робити висновки, узагальнення, адже це «своєрідна проба пера, вияв індивідуальності, натхненна й наполеглива праця над словом» [4;26].
Написанню творчих робіт передує попередня робота: складання плану, упорядкування словничка, орфографічна хвилинка…Починаючи з 5 класу, навчаю школярів робити усний відгук на висловлювання товариша, таким чином розвивається усне мовлення школярів, вміння бачити чужі помилки та аналізувати власні.
Учні, особливо старшокласники, готуються до творів здебільшого самостійно, але обов’язково перед написанням творчої роботи (крім контрольної) проводжу орфографічну та пунктуаційну хвилинку. Це допомагає учням відновити в пам’яті призабуте, не допустити помилку при написанні контрольної роботи.
Винятковий вплив на самоосвіту учнів старших класів має виконання ними таких видів творчих робіт з розвитку зв’язного мовлення, як тези, конспекти, повідомлення, доповіді, відгуки та рецензії на прочитану книжку, переглянутий кінофільм.
Під час своєї роботи прагну не тільки навчити учнів застосовувати правила на практиці, а й вчу їх вчитися, працювати самостійно. Спочатку мої вихованці виконують завдання за зразком, потім – за аналогією до виконаного, поступово переходячи до самостійності.
Погоджуюся з відомими методистами, які вважають, що вивчення мови та літератури має бути проблемним за характером, щоб постійно зацікавлювати учнів, спонукати їх до творчої праці, шукати й знаходити розв’язання тих чи інших поставлених завдань.
У 5 класі проблемне запитання «Чому у слові в’янути пишемо апостроф, а у слові свято – ні?» викликає труднощі, тому учні прагнуть знайти шляхи розв’язання проблеми: зіставляють слова і роблять висновок. А от вивчаючи твір Е.Андієвської «Казка про яян» впроваджую не лише проблемно-пошуковий характер, а й знання учнів з мови, зокрема вивчене про особові займенники. Таким чином ставимо на перше місце «вміння розв’язувати проблеми, що виникли в конкретних ситуаціях [2;7], за допомогою одержаних знань і набутих умінь як цього вимагає компетентнісний підхід.
Письмові роботи з мови та літератури намагаюся перевірити відразу ж після їх проведення, щоб учні не втратили інтересу до написаного ними. Робота над помилками проводиться систематично. Коли на це не відведено окремих уроків, виділяю декілька хвилин на будь-якому занятті або ж учні самостійно працюють над помилками. Вони добре знають: «Виправ, щоб не допустити знову».
Намагаюся виховати в дітей любов до слова і за допомогою словників, часто нагадуючи їм слова М. Рильського:
Не бійтесь заглядати у словник.
Це пишний яр, а не сумне провалля.
А ще не забуваю про мовні цікавинки на уроках літератури. Наприклад, вивчаючи твір І.Калинця «Хлопчик – Фігурка, який задоволений сам собою», ставлю запитання:
– У якій формі викладено розмову Ганнусі з Хлопчиком – Фігуркою? (У формі діалогу). Як правильно записати таку розмову, як розставлені розділові знаки?
– Як звертається Хлопчик – Фігурка до дівчинки? (Дівчинко). Чи правильно це? Визначте, у якому відмінку вжите слово «дівчинка», поясніть значення цих слів.
Коли шестикласники складали четвертий життєпис героя, ми пригадали особливості написання складних слів. Отож, навчаю дітей користуватися своїми знаннями повсякчас, бо ж найвищої оцінки може заслуговувати учень, який не лише показує знання, а й виявляє здатність і досвід ефективного застосування цих знань у запропонованій ситуації.
Свою роботу над поліпшенням грамотності учнів не обмежую лише часом, який відведено на урок. Проводжу позакласну роботу, додаткові заняття не тільки для тих, кому потрібна допомога з мови та літератури, а й для тих діток, які хочуть знати більше. Тижні мови, літератури, шкільні олімпіади та конкурси вже стали традиційними в роботі вчителя-словесника. Не забуваємо і про День писемності, рідної мови, про видатних діячів літератури та мовознавства. Мої учні є учасниками та призерами Міжнародного конкурсу ім. П.Яцика, учасниками та переможцями районних етапів олімпіад юних філологів, мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді ім..Т.Шевченка, учасниками обласного етапу олімпіади з української мови та літератури та Міжнародного конкурсу ім..П.Яцика. Школярі беруть участь і в найрізноманітніших конкурсах учнівської творчості, акціях. Вони не тільки є учасниками вказаних конкурсів, фестивалів, але і їх переможцями та призерами.
Тому готуючись до кожного уроку, прагну зробити процес навчання багатоаспектним: виробити в учнів уміння грамотно писати і висловлюватись, емоційно розповідати, доречно підбирати слово у певній ситуації, передати своє ставлення до зображуваного. За таких умов реалізується кінцева мета вивчення мови та літератури у шкільному курсі освіти, а крім того, школярі пізнають життя в усій його розмаїтості, вчаться не розгублюватися у складних ситуаціях, а це означає, що вони готові жити, творити у такому непростому дорослому світі.
Використовуючи у своїй практиці наведені форми і методи роботи, можу зробити висновок, що вони дають певний результат.
Нелегка учительська праця. Нелегко навчити мови, грамотного письма за умов, коли вдома, у школі, громадських місцях мало приділяється уваги мовній культурі. Важко прищеплювати любов до книжки, коли поруч так багато альтернативних носіїв інформації (комп’ютер, телевізор, телефон, планшет…). І тому шукаємо нові, вдосконалюємо старі, традиційні форми та методи. Тільки це, на мою думку, може дати хороші наслідки. А для мене, як для вчителя, немає більшого щастя, як те, коли діти діляться своїми успіхами і невдачами, радощами та жалями, а ще, коли мої випускники, навчаючись у вищих навчальних закладах, технікумах, коледжах, не мають труднощів, пов’язаних зі знанням української мови та літератури. У цьому й є найвища оцінка роботи вчителя-словесника, завдання якого не лише давати ґрунтовні знання з мови та літератури, а й вчити їх застовувати у найнесподіваніших життєвих ситуаціях.
Історична компетентність учнів - це здатність учня самостійно пізнавати, осмислювати та оцінювати минуле України та світу, соціальний й моральний досвід минулих поколінь. Ця здатність ґрунтується на знаннях, ціннісних орієнтирах і досвіді, набутих під час навчання шкільного предмета історії. Предметна історична компетентність має сприяти реалізації як загальної мети та завдань базової загальної освіти, так і предмета зокрема - розвитку та соціалізації особистості учня як громадянина України, соціально адаптованої та відповідальної особистості [5].
До складників історичної компетентності належать: хронологічна, просторова, інформаційно-мовленнєва, логічна, аксіологічна компетентності.
Хронологічна компетентність - передбачає здатність учнів орієнтуватися в історичному часі, оскільки історія як безперервний процес розвивається в часі.
СКЛАДНИКІ ІСТОРИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ:
- хронологічна;
- просторова;
- інформаційно-мовленнєва;
- логічна;
- аксіологічна компетентності.
- співвідносити історичні події, явища з періодами (епохами), орієнтуватися в наукової періодизації історії;
- використовувати періодизацію як спосіб пізнання історичного процесу.
Просторова компетентність передбачає здатність учнів орієнтуватися в історичному просторі, адже всі історичні події і явища існують лише у конкретному просторі.
Критеріями її розвитку є такі складні уміння учнів [1, с. 14]:
- співвідносити розвиток історичних явищ і процесів з географічним положенням країн та природними умовами;
- користуючись картою, пояснювати причини і наслідки історичних подій, процесів вітчизняної і всесвітньої історії, основні тенденції розвитку міжнародних відносин, пов’язаніз геополітичними чинниками і факторами навколишнього середовища;
- характеризувати, спираючись на карту, історичний процес та його регіональні особливості.
Інформаційно-мовленнєва компетентність передбачає здатність учнів ефективно і грамотно працювати з різними джерелами історичної інформації та будувати усні та письмові висловлювання щодо історичних фактів, історичних постатей та історичної теорії.
- самостійно інтерпретувати зміст історичних джерел та відбиті в них історичні факти, явища, події;
- критично аналізувати, порівнювати та оцінювати історичні джерела, виявляти тенденційну інформацію та пояснювати її необ’єктивність.
- виявляти різні точки зору, визнавати і сприймати таку різноманітність;
- користуватись довідковою літературою, Інтернетом тощо для самостійного пошуку інформації;
- систематизувати історичну інформацію, складаючи таблиці (хронологічні, синхроністичні, конкретизуючі, порівняльні та ін.), схеми, різні типи планів (простий, розгорнутий, картинний тощо).
- викладати історичні поняття, зв’язки і тенденці історичного розвитку, застосовуючи пояснення, доведення, міркування, узагальнюючу характеристику.
Логічна компетентність - передбачає здатність учнів визначати та застосовувати теоретичні поняття, положення, концепції для аналізу й пояснення історичних фактів, явищ, процесів. Критеріями її розвитку є такі складні уміння учнів:
- визначати історичні поняття та застосовувати їх для пояснення історичних явищ і процесів;
- аналізувати, синтезувати та узагальнювати значний обсяг фактів, простежуючи зв'язки і тенденції історичного процесу;
- визначати причини, сутність, наслідки та значення історичних явищ та подій, зв'язки між ними;
- визначати роль людського фактору в історії, розкривати внутрішні мотиви і зовнішні чинники діяльності історичних осіб.
Аксіологічна компетентність - передбачає здатність учнів формулювати оцінки і версії історичного руху і розвитку.
Критеріями її розвитку є такі складні уміння учнів [2, с. 128]:
- порівнювати й оцінювати факти та діяльність історичних осіб з позиції загальнолюдських та національних цінностей, визначати власну позицію щодо суперечливих і уразливих питань історії;
- виявляти інтереси, потреби, протиріччя в позиціях соціальних груп і окремих осіб й їх роль в історичному процесі, тенденції і напрями історичного розвитку;
У своїй роботі застосовую різноманітні елементи освітніх технологій та методик: прийоми коментування, прийоми рефлексивної діяльності, проблемне навчання, пошукові методи, диференційоване різнорівневе навчання, інтерактивні методи навчання.
Завжди пропоную письмові роботи у формі твору, есе, створюю проблемні ситуації, проводжу нестандартні уроки, що ровивають комунікативні вміння
– урок – суд, урок –конференція тощо [3, с. 11].
використовуючи «Метод мікрофон», учні будують усні висловлення, застосовуючи пояснення, доведення, міркування, узагальнюючи історичні події. (Мовленнєва компетентність); складаючи підсумкову таблицю, учні мають систематизувати історичну інформацію, використовуючи різні історичні джерела. (інформаційна компетентність) Акцентуємо увагу на тому, що при навчанні історії відбувається формування творчого та критичного мислення учнів, орієнтація на придбання ними досвіду самостійної роботи, що чітко простежується у використанні історичних документів на уроках, науково-популярних текстів, періодики. Для цьому підбираються матеріали з різними точками зору на одну проблему і в ході роботи з документами націлюю діяльність учнів на формування своєї точки зору, аргументації своїх поглядів. Досягненню цих цілей сприяє і робота з відеоматеріалами та фрагментами мультимедійних підручників. Так при вивченні теми «Голодомор 1932 – 1933 рр» у 5 класі запропонувала розглянути дві точки зору:
• голод був спланований Й. Сталіним заздалегідь, щоб винищити українське селянство, у якому вбачалася опора націоналізму та приватновласницької психології;
• чи бездумна політика добування коштів на індустріалізацію, коли доля селянства не бралася до уваги призвела до голоду.
Формулювання подібних завдань, а саме «оцініть», «висловіть своє ставлення, думку», «поясніть, як розумієте», «запропонуйте коментар до події, факту, явища», «поясніть, що є тут найціннішим і найважливішим саме для вас», «запропонуйте свій варіант розвитку подій», допомогає учням у формуванні аксіологічної компетентності, що передбачає вміння учнів формулювати оцінки і версії історичного руху й розвитку.
Для того, щоб учень став суб’єктом навчання і процес навчання набув для нього особистої значущості, щоб залучалися його особисті знання і досвід, а вміння та навички перетворилися на компетенції, можна визначити наступні вимоги до компетентно- орієнтованого уроку історії:
- навчальні цілі кожного уроку мають бути сформульовані відповідно до програмових вимог загальноосвітньої підготовки учнів за предметними компетенціями, тобто навчальні цілі спрямовані на формування предметних компетенцій;
- висвітлювати результати діяльності учнів на уроці, а не викладача («Після цього уроку учні зможуть...»);
- чітко відбивати рівень навчальних досягнень, який очікується в результаті уроку (обсяг і рівень засвоєння знань, розвитку вмінь і навичок, ціннісних орієнтацій);
- на уроках слід системно використовувати прийоми, спрямовані на усвідомлення учнями компетентнісних складових навчальних цілей, акцентуючи на передбачуваних результатах уроку («На цьому уроці ви навчитеся..») та на досягнутих результатах («Сьогодні на уроці я навчився...»);
- на кожному уроці має використовуватися система вправ на формування предметних компетенцій відповідно до навчальної мети;
- мета (очікувані результати) має бути сформульована за допомогою відповідних дієслів (пояснювати, визначати, порівнювати, аргументувати думку, давати власну оцінку тощо).
Висновки. Вчитель – творець гармонійно поєднує ремесло і творчість: нестандартність роботи, артистизм, талант у спілкуванні з дітьми. Ми маємо ставитись до учня як повноправного суб’єкта навчального процесу, який сприймає себе як особистість самостійну , творчу, відповідальну, мислячу, здатну до позитивного і разом з тим критичного світосприйняття, до взаємодії з іншими людьми у малому і великому соціумі і досягти цього можна лише за умов проведення компетентнісно орієнтованого уроку.
Література
- Бордовская Н. Педагогика: учеб.пособ./ Н.Бордовская, А.Реан. – Санкт-Петербург: Питер, 2008
- Голуб Н. Методичні рекомендації щодо навчання української мови в умовах компетентнісного підходу / Н.Голуб // Дивослово. – 2013.- №9.
- Савченко О. Дидактика початкової освіти: підруч./ О.Савченко. – К.: Грамота, 2012
- Телішевська Л. Фанфіки: форми і методи роботи / Л.Телішевська // Дивослово. – 2013. – №7-8.
Немає коментарів:
Дописати коментар